ПРОКИПА́ТИ, а́є, недок., ПРОКИПІ́ТИ, пи́ть, док.

1. тільки док. Кипіти якийсь час, доходячи до готовності. Згодом, коли все це добре прокипіло, вкинув [Іван] порізану довгими шматочками рибу (Кол., Терен.., 1959, 39).

2. чим. Насичуватися, просякати чимсь. На будові у нього місце не те що тепленьке, а просто-таки гаряче, в одяг, в тіло в’їлася пилюка степова, майка на широких плечах прокипіла сіллю, потом, мазутом… (Гончар, Тронка, 1963, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 198.