ПРОКАРАУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., розм.

1. перех. і неперех. Караулити якийсь час.

2. перех. Караулячи, стежачи, не помітити, пропустити кого-, що-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 195.