ПРОЙМА́ЮЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до пройма́ти. О, ці очі, наскрізь проймаючі, повні нестерпного блиску..! (Гончар, II, 1959, 235); Понесло холодом — ніжним та таким проймаючим, що, здається, й старі дуби та липи почули його і стрепенули своїми коронами (Фр., VII, 1951, 143); Полилася ніжна, проймаюча душу мелодія (Кол., Терен.., 1959, 103).

2. у знач. прикм. Потрясаючий або дуже зворушливий. — За що? За що? За що? — розривав її груди страшний проймаючий крик (Коб., II, 1956, 188); Із гурту знову долетіло жіноче тужіння і проймаючий дитячий плач. Плакало кілька жінок і з ними діти (Епік, Тв., 1958, 447); Тихий, але проймаючий спів свирілі [сопілки] стелеться полониною (Л. Укр., І, 1951, 453).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 193.