ПРОЙДИ́СВІТКА, и, ж., розм. Жін. до пройди́світ. Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубаста знала, Чого хвостатий кум бажав (Гл., Вибр., 1951, 107); Ридаючи вголос, промовляла [Софія]: «Пройдисвітка! Хто її в люди вивів, нехай згадає? Чи не підлещувалась колись до мене? Чи не звивалась гадючкою?» (Л. Укр., III, 1952, 540).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 191.