ПРОЖО́ГА, присл., рідко. Те саме, що прожо́гом. Мати як зачула його голос, так прожога і кинулася до його в хату (Мирний, І, 1954, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 181.