ПРОЖИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прожи́ти 1, 2, 4. Не раз десь на самоті здавалося, що прийде якась неждана година і одним помахом відкине [Дарина], мов полуду, прожиті в чужому світі роки (Стельмах, І, 1962, 324); Часом у душі проснеться давня радість та й та тихне.. або ж ужалить таким жалким жалем про майже страчені часи, про даремно прожиті літа (Мирний, V, 1955, 348); — Яка ціна за день, по-пустому прожитий? (Гончар, Тронка, 1963, 284); // у знач. прикм. Коли нарешті я.. вимочив голову в воді, мені почала вертати пам’ять прожитої ночі (Фр., IV, 1950, 287); // у знач. ім. прожи́те, того, с. Те, що минуло. Коли б це тодішнє прожите можна тепер прожити, яке ж сильне і самосвідоме було би воно (Коб., І, 1956, 335); Коли рішення визріло і вкорінилось, коли відлетіли останні сумніви, старий іншими очима, очима прощання почав бачити перед собою прожите (Стельмах, І, 1962, 423); // прожи́то, безос. присудк. сл. Скільки з тобою прожито, Яких не оплакано втрат! (Мисик, Верховіття, 1963, 95); Отак і прожито день (Головко, II, 1957, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 180.