ПРОЖИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОЖЕ́РТИ, жеру́, жере́ш, док., перех., розм. З’їдати, поїдати що-небудь. Я тоту бурішечку [картопельку] гірко прожираю. Варениці на полиці, на них позираю (Коломийки, 1969, 57); // вульг. Те саме, що зжира́ти 1. Плив по морі, та його риба з човном прожерла (Сл. Гр.); Цар оддав змієві прожерти свою дочку (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 180.

Прожирати, ра́ю, єш, сов. в. прожерти, жеру́, жере́ш, гл. Проглатывать, проглотить; сожирать, сожрать, пожрать. Драг. 249. Адам узів в рот та нагадавсі, шьо то Бог заказав, та й лапнувсі за горло, щоби не прожер. Гн. II. 223. Плив по морі, та й го риба з човном прожерла. Гн. І. 48. Царь оддав змієві прожерти свою дочку. Драг. 248.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 465.