ПРОДИ́ХАТИ, проди́хаю, проди́хаєш і проди́шу, проди́шеш, док. Проіснувати якийсь час; прожити. — Моя стара, бідна, догорає.. Хто знає, чи ще тиждень продихає (Фр., І, 1955, 135).

ПРОДИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що продува́ти. [Микита:] Чи бач, а тут у холодочку не так пече, і вітерець продихає (Сам., II, 1958, 162); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (Ле, Мої листи, 1945, 120); Понапинали [діти] сорочки на коліна, продихають на шибках ясні кружечки (Вас., II, 1959, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 169.