ПРОГУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до прогу́пати. Вулицею прогупотів роз’їзд (Головко, І, 1957, 95); На вулиці було тихо, жандарми прогупотіли до Хустця і зникли (Скл., Карпати, II, 1954, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 164.