ПРО́ГРІХ, а, ч., заст. Гріх (у 2 знач.). Те, що довелося їй зазнати від Зоні, не вдавалося звести до категорії прогріхів, які можна загладити, зладити перепросинами, замазати добрими діяннями чи, зрештою, виправдати нервами (Вільде, III, 1968, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 162.

Прогріх, ха, м. Погрѣшность, промахъ. Левиц. І. (Правда, 1868, 545).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 463.