ПРОГО́НИСТИЙ, а, е, розм. Те саме, що гінки́й 1, 2. Високий прогонистий дуб… виняткової будівельної стрункості гордовито підносився над низькорослими гіллястими в’язами (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред. Хуторяна, 1940, 410); Перекладач, молодий, прогонистий.., з нахабними очима, схованими за скельцями пенсне, відкашлювався, прочищаючи горлянку для затяжної мови (Загреб., Диво, 1968, 84); Чиста душею, сповнена райдужних мрій, блакитноока і прогониста, легка в ході і завжди радісно усміхнена, вона здавалася втіленням краси, доброти і щастя (Вітч., 4, 1971, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 155.