ПРОГО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, док.

1. перех. Виголювати смужку, окреме місце.

2. тільки док., перех. і неперех. Голити якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 155.

Проголювати, люю, єш, сов. в. проголити, лю́, лиш, гл. Пробривать, пробрить. Патер з проголеним тімням. Стор. МПр. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 462.