ПРОГНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прогну́ти. Глянув Левко на личко Христини, яка ледве стримувала клубок сміху, на півзаплющені, блискучі од веселих сліз очі, на розгонисті, прогнуті над краями бровенята, що примхливо тремтіли на невисокому чолі, завагався (Стельмах, І, 1962, 53); // у знач. прикм. Прогнуті полиці; Розрізи очей Октава схожі на два листки з прогнутими кінцями (Стельмах, І, 1962, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 153.