ПРОГИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Під дією ваги або сили робитися увігнутим або вигнутим. Коли він ступив на сходи, здалося, ніби сходинки під ним прогинаються: ..такою кремезною була його постать (Шовк., Інженери, 1956, 91); Під ногою тихо писнула вода, і земля почала прогинатись (Стельмах, II, 1962, 68); Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу (Гончар, II, 1959, 144); // Набувати ввігнутої форми чи форми зигзага. Жалісніє і низький лобик, а на ньому прогинаються розгонисті бровенята (Стельмах, І, 1962, 155); Іноді після народження лошата погано стають на ноги, які надмірно прогинаються в путових суглобах (Конярство, 1957, 98); // Згинатися, нахилятися під власною вагою (про віття). Вони з берега обережно скочили на кладку, над якою прогиналось гілля верб (Стельмах, II, 1962, 147).

2. тільки недок. Пас. до прогина́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 149.