ПРОГАЙНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех., розм. Марно, по-пустому, нерозумно витратити (гроші, майно, господарство і т. ін.); пропити, прогуляти. — Щось мало, — не всі гроші: ти десь прогайнував в Богуславі, — мабуть, пропив з батюшками в винарні (Н.-Лев., III, 1956, 170); Те, що предки потом збили, Скарб, худобу накопили — Все козак прогайнував (Бор., Тв., 1957, 80); Він зовсім розпився, прогайнував господарство, продав землю, — зосталася сама обідрана хатка (Гр., І, 1963, 431); // Згайнувати, змарнувати (час). Робитимемо все, аби на час скінчити: наймемо робітників, не прогайнуємо і годинки (Коцюб., III, 1956, 146); [Дем’ян:] Так ми знову покинемо [роботу]! [Петро:] Тоді посадять! І ми тілько літо прогайнуємо (К.-Карий, II, 1960, 326); — Вже сьогодні поставив на кращу ділянку, бо на цій поки постягаєш дерево до стосу — скільки часу прогайнуєш (Стельмах, І, 1962, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 147.