ПРОГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.
1. перех. і неперех. Помилятися в розрахунках, передбаченнях; прораховуватися; // перев. док. Схибити, промахнутися. Шуліка гепнувся об каміння поблизу качки. Хижак, певно, прогадав свій розліт —зопалу або з голоду не зауважив скелі (Досв., Гюлле, 1961, 61); // Через нерішучість, недосвідченість, нерозторопність і т. ін. залишатися у програші, опинятися в невигідному становищі, багато втрачати і т. ін. — Коротше кажучи, скільки візьмете за роботу? — Хто ж його зна… І матеріал у вас не такий… шалівка занозиста. Коли б бува не прогадати… (Збан., Малин. дзвін, 1958, 59); — Купив оце підсвинка, та боюсь, чи не прогадав (Тют., Вир, 1964, 177); — У своїх, значить, набридло, до чужих повієтесь? В татарщину за довгим карбованцем? Ой, глядіть, дівчата, щоб не прогадали! (Гончар, Таврія, 1952, 19).
2. тільки док., неперех. Гадати (див. гада́ти1) якийсь час. — Як хоч, — відказала вона чоловікові й буцім заснула, тоді як цілу ніч продумала і прогадала (Мирний, І, 1954, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 147.