ПРОВІ́ЮВАТИ, юю, юєш і ПРОВІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док.

1. перех. і неперех. Рухатися (про повітря); віяти. Воздух весняний [повітря весняне] провіває, а мене обгортає туга за людьми, за життям! (Коб., І, 1956, 140); Як прийде отара, то й не впізнають вівці свого водопою: де вчора місили багно, сьогодні стало сухо та чепурно, а скособочену сталеву їхню ринву хтось підважив, підняв, аж вітерець тепер попід нею провіває… (Гончар, Тронка, 1963, 61); Вітерець ані провіє — повітря гаряче стоїть на одному місці (Мирний, І, 1954, 306); // Обдавати подувом рухомого повітря. Проти вітру пасе череду пастух. Вітер освіжа тварину, провіва… (Горд., Дівчина.., 1954, 147); Надворі хворому полегшало. Різкий вітер провівав благенькі ноші (Кач., II, 1958, 326); // чим і без додатка, безос. Продувати протягом. В сінях камениці було холодно, провівало (Фр., VI, 1951, 463).

2.перех. і без додатка. Подувом рухомого повітря очищати зерно від полови й сміття. Молотили хліб ціпами, зерно провіювали лопатами (Збірник про Кроп., 1955, 12); Зволожене насіння підсушують, перелопачують, провіюють і розстеляють тонким шаром у відповідно обладнаних зерносховищах (Ол. та ефір. культ., 1956, 250); А он господар на тоці Весь день без втоми і без тями Із сином промахав ціпами, Провіяв намолот і власним Очам не вірить (Фр., X, 1954, 185); Наставив [Нагнибіда] руку, полови гребнув і провіяв над долонею (Головко, І, 1957, 340).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 139.