ПРОВІ́РЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до прові́рити. Струснув у пляшці розсип північної пшениці, На землях ленінградських провірений стократ (Бажан, Вибр., 1940, 133); // прові́рено, безос. присудк. сл. — Будьте спокійні, — сказав вкінці незнайомий, — все провірено, листи дійдуть до адресата (Кобр., Вибр., 1954, 210); Закон провірено літами, Вогнем, любов’ю і мечем — В новітніх планах — Ленін з нами, А ми, в дерзанні — з Іллічем (Нагн., Вибр., 1957, 198).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 136.