ПРОВІНЦІА́ЛКА, и, ж., розм. Жін. до провінціа́л. [Провінціалка (до римлянки):] Що саме сталось? Я не роздивилась (Л. Укр., II, 1951, 530); [Надія:] Ну добре, скажу зараз, хоч знаю, ви назвете мене провінціалкою. Сорочку я вам вишиваю (Корн., II, 1955, 262); Вона добре запам’ятала погляди Марини на життя, вірила їй, хоч у глибині душі й вважала наївною провінціалкою (Дмит., Наречена, 1959, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 135.