ПРОВОЛО́КА, и, ж., розм. Затримка, зволікання при виконанні чого-небудь. — Служба проволоки не терпить! — в розпуці скрикнула Целя і поспішним кроком подалася до пошти (Фр., II, 1950, 312); Коломієць без проволоки наказав комсомольцям порозводити додому дівчат (Речм., Весн. грози, 1961, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 144.

Проволока, ки, ж. Замедленіе, проволочка. Шевч. (О. 1862. III. 7). Пішло наше діло у проволоку. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 460.