ПРОВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ПРОВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. прові́з, везла́, ло́; док., перех. Везучи, переміщати кого-, що-небудь. Тож як провозять її по великих містах в колісниці І уділяє богиня свого благодатного дару Смертному людові, — міддю і сріблом їй шлях устеляють, Щедрим приносом збагачують (Зеров, Вибр., 1966, 177); — Тепер я вас іншим шляхом провезу, щоб ви бачили всю Мар’янівку, щоб ви знали, яка вона є! — сказав Кравченко, як вони усілися (Мирний, III, 1954, 333); Альтов захотів зробити хлопчині щось приємне.. І він гукнув Жені: — Сідай у мою машину, провезу! (Гуц., Скупана.., 1965, 27); // Перевозити з собою (звичайно таємно). Для селян, які провозили десь на західний торг звичайний набуток своєї праці, такі придорожні села з панським чи його дозорного посіпаки замочком ставали страховищем, яке об’їздилося густими ковильними перелогами та лісами (Ле, Наливайко, 1957, 6); Листи поетеси [Лесі Українки] до родичів і друзів свідчать про те, що вона засвоїла методи конспірації.. Те, чого не можна було провезти, поетеса заучувала напам’ять для усної передачі (Рад. літ-во, 18, 1955, 197); // перев. док. Везучи, доставити куди-небудь. Сідай на мій віз, я тебе провезу до мого двора, що ніхто й не побачить (Кв.-Осн., II, 1956, 462).
ПРОВОЗИ́ТИ, ожу́, о́зиш, док., перех. Возити якийсь час або якусь кількість. Теплушко, фарбована в біле, Ти скільки під вибухів гук Людей на землі провозила, Кохань, і прощань, і розлук? (Мал., Звенигора, 1959, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 143.