ПРОВОДЖА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до проводжа́ти. Бистрим оком окинула вона проводжаючих її вартових (Фр., VI, 1951, 66); // у знач. ім. проводжа́ючі, чих, мн. Ті, що проводжають від’їжджаючих. На пероні київського вокзалу було людно. Від’їжджаючі і проводжаючі чекали подачі з депо петербурзького поїзда (Бурл., Напередодні, 1956, 37); Всі з явним нетерпінням ждали, коли нарешті рушить поїзд. Це було бажання і пасажирів, і проводжаючих (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 262); Тисячі людей — воїнів і проводжаючих — замовкли в ці останні хвилини прощання (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 139.