ПРОВИСА́ТИ, а́є, недок., ПРОВИ́СНУТИ, не; мин. ч. прови́с, ла, ло і рідко прови́снув, нула, ло; док.

1. Прогинатися під дією власної ваги. Дроти лінії електропередачі провисли.

2. Будучи причепленим, прикріпленим до чого-небудь, висіти. На середньому вагоні провисало червоне полотнище з білими літерами (Панч, В дорозі, 1959, 140); * Образно. Над селом провисала тиха і тепла ніч (Ірчан, І, 1958, 327); // Те саме, що зависа́ти 1. То тут, то там, затримавшись на нижніх вітах, провисали майже до землі, мов бритвою зрізані, верхівки дерев (Перв., Дикий мед, 1963, 421).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 132.