ПРОВИ́ННИЙ, ПРОВИ́НЕН, ви́нна, ви́нне.

1. Винний у чому-небудь. Переказували, що.. на провинний полк чекає десь спереду дивізія, яка має арештувати його і виконати присуд (Вас., II, 1959, 44); Скажи мені, що провинен? Чи не люблю, як повинен? (Чуб., V, 1874, 168).

2. Те саме, що винува́тий 2. Вслухаючись у розмови дорослих про чоловіків, жінок, про родинне життя, Клим підмічав у тоні цих розмов щось неясне, часом провинне (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 55); Провинний вигляд.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 132.