ПРОВИ́ДИЦЯ, і, ж., заст., уроч. Жін. до провидець. Користуючись своїм методом інтуїтивного синтезу, поезія може стати провидицею майбутнього, а до поета повернеться його древнє ім’я — пророк (Рад. літ-во, 7, 1967, 19); * У порівн. — Маю в своєму маєтку бабу-ворожбитку, кине жменю проса і долю людини читає, як провидиця (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 131.