ПРО́ВЕСНА, и, ж. Рання весна, початок весни. Іду я тими степами, тими ланами розлогими, що й торішньої провесни (Коцюб., І, 1955, 142); Провесна посувалася все вище і вище в Карпати і знімала з них товсту снігову перину (Томч., Закарп. опов., 1953, 134); * Образно. У мене на столику проліски стоять, у хаті рожеве світло, а в серці провесна… (Л. Укр., V, 1956, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 131.

Провесна, ни, ж. = Провесінь. Мнж. 190. На провесні. Ранней весной.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 459.

про́весна = про́весінь = про́весень — рання весна, початок вес­ни; оживає природа, сонце сві­тить яскравіше, скресає крига; ця пора символізує молодість, як у А. Свидницького: «А кому не лю­бо оглянутися назад, не спогадати свою провесінь». Настала ж про­весінь, І воду скрізь пустило (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 485.