ПРОВА́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до провали́ти. Дах з драниць, провалений на самій середині, лежить, наче запала і всіма забута могила (Томч., Готель.., 1960, 70); // у знач. прикм. Приволік увечері кінь до двору його [князя] з проваленою головою (Головко, II, 1957, 237); — До нас скинуто зв’язкового Центрального партизанського штабу з шифром та дорученням. Прийде на старі, провалені явки (Ю. Янов., І, 1954, 154).

2. у знач. прикм. Який провалився, проломився. Встає перед очима руїна — чорна, як головешка, ніби од печалі пригоріла. Посередині — провалений дах (Вас., II, 1959 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 127.