ПРОБУЛЬКОТА́ТИ, очу>, о́чеш і ПРОБУЛЬКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.

1. неперех. Булькотати, булькотіти якийсь час.

2. перех. і без додатка, перен., розм. Невиразно промовити що-небудь. — То… се… ви були, дідусю? — пробулькотів Іван, не знаючи, що має сказати (Фр., III, 1950 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 126.