ПРОБЛИ́СКУВАТИ, ує, недок, ПРОБЛИ́СНУТИ, не; мин. ч. пробли́снув, нула, ло і пробли́с, ла, ло; док.

1. Слабо, нечітко блискати, виднітися крізь яку-небудь перепону (про світлові, сонячні промені). На високому березі між деревом здаля проблискувало червоне полум’я огника (Вас., І, 1959, 140); Де-не-де крізь густе сплетіння обледенілих віт проблискує слабке проміння ліхтаря (Кол., Терен.., 1959, 240); На мить через хмарини проблисло сонейко [сонечко], щоб знову за хмарами погаснути (У. Кравч., Вибр., 1958, 256).

2. Коли-не-коли відблискувати крізь яку-небудь перепону. Крізь ніжну весняну порость де-де пробивався лиск гарячої й живої срібної луски. То проблискували хвилі Сени (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 245); В просвіти крізь них [верби] всюди нижче дамби проблискувала, стелячись в темряву, вода (Гончар, Циклон, 1970, 192); Віддалеки проблисне став або весела річка, що в’ється, в’ється серед трав, немов блакитна стрічка (Забіла, У.. світ, 1960, 121); // перен. На короткий час ставати помітним (про абстрактні поняття); слабо виявлятися. Йди, де проблискують ті ідеали, які в життю мені сіяли… (У. Кравч., Вибр., 1958, 230); Вино полилось, заливаючи.. той жар до свободи, що нараз ні відси ні відти проблиснув серед веселого товариства (Фр., І, 1955, 319).

3. Проглядати, виділяючись слабким блиском (про очі). Другий [етюд] зображав стареньку з погаслими зіницями, які ледь проблискували з-під насуплених брів (Вол., Місячне срібло, 1961, 324); Тільки по лукавих іскорках очей, що проблискують під кущами брів, Дорошенко впізнає свого давнього приятеля (Гончар, Тронка, 1963, 335); // перен. Виявлятися, передаватися через зовнішні прояви (в очах, на обличчі). Наче іскри у золі, натхнення проблискує у хлопчика в очах (Перв., II, 1958, 99); Раз у раз знову проблискує дівоча, трохи лукависта усмішка (Гончар, Тронка, 1963, 105); Учителька отямилася із задуми, на устах проблиснув звичайний її добрий усміх (У. Кравч., Вибр., 1958, 410); // перен. З’являтися, проноситися у свідомості, в уяві (про думки, спогади, образи і т. ін.). Та бачить вона тут, у цій чистій криниці, і те, чого її малята при найбуйнішій фантазії побачити неспроможні — неспроможні загледіти, як десь із самого дна.. всміхається до їхньої вожатої якийсь хлопчина, той, чиє зображення отак проблискувало їй із води (Гончар, Тронка, 1963, 222); І знов про щастя думка, як завжди, Проблисла в мозку: де воно і в чому? (Перв., II, 1958, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 122.