ПРО́БКА, и, ж.

1. тільки одн., бот. Вторинна покривна тканина рослин, що міститься безпосередньо під корою або шкірою. Пробка з’являється в товщі кори, починаючи а 3-4-річного віку, і потім вкриває стовбур міцним шаром (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 65); // Матеріал, який одержують із вторинної покривної тканини коркового дуба.

2. Загальне найменування затичок різного призначення (для закупорювання бочок, пляшок і т. ін.). Я відтикаю зубами пробку — і в обличчя мені б’є незнайомий густий дух вина (Мик., II, 1957, 154); Набрав [Денис] у пляшку води, заткнув горлечко пробкою із трави (Тют., Вир, 1964, 245); В лабораторії застосовують пробки: скляні, коркові, гумові (Цікава хімія, 1954, 130); * У порівн. Вадик, як пробка, вилетів на поверхню, зовсім не в тому місці, де його чекали, а майже на другому березі ставка (Збан., Таємниця.., 1971, 408); Відчиняються з гуркотом двері, з яких пробкою вилітає Круть. Вигляд украй розгублений (Підс., Жарти.., 1968, 46); // Певний предмет, яким затикають, затуляють який-небудь отвір в апаратах, приладах, мартенівських печах і т. ін. Діставши з кишені пробку радіатора, він ніяково покрутив її в руках і несміло простяг Василеві (Довж., І, 1958, 81); Розливальник з усієї сили натиснув на важіль, піднімаючи пробку, що сидить на вогнетривкому стрижні (Собко, Біле полум’я, 1952, 236); Контролер ВТК перевіряє різь в отворі, вкручуючи в кожну детальку різьбову пробку (Роб. газ., 5.III 1966, 2).

◊ Дурни́й як про́бка — дуже дурний; Наступи́ти на про́бку — добре підпити; сп’яніти.

3. Те, що загороджує доступ, прохід куди-небудь, заважаючи дії, функціонуванню чогось. Раптом почув [Дорош], що в його вухах ніби щось тріснуло, ніби хтось вибив звідти тверді пробки, і він почув гуркіт (Тют., Вир, 1964, 201); // перен., розм. Скупчення кого-, чого-небудь, що запруджує прохід, проїзд і т. ін., заважаючи рухові. Цілий день тривав суд. І весь день біля сільбуду товкотнеча, а на ганку і в дверях — пробка (Головко, II, 1957, 184); Пробка попереду розсоталася, шофер сів за руль, і машина рушила (Перв., Дикий мед, 1963, 295).

4. Один із видів електричних запобіжників. Дружки захоплювались механічною майстернею. Через те захоплення вона простоювала кожного разу.. коли не один, то другий вмудрявся перепалити пробки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 150); — Ого! Отакий дріт залишаєте в пробці? Згорить колись і хата ваша, і хазяйство, — говорив Віктор (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 215).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 121.