ПРОБАЧА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПРОБА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., кому і без додатка. Виявляючи поблажливість до кого-небудь, прощати щось; вибачати. [Джонатан:] Сам Годвінсон казав, що коли ти покірно прийдеш, повний каяття і скрухи серця, — він тобі пробачить (Л. Укр., III, 1952, 105); Образи не пробачать [Гамалії], з двох слів у бійку лізуть (Тют., Вир, 1964, 21); — Те, що можна пробачити деяким вашим козакам, того не можна пробачити вам [офіцерам-петлюрівцям].. В трибунал! — наказав Щорс (Довж., І, 1958, 164); От тільки хліба немає, до сухарика забрали окупанти. Хай він [гість] уже пробачить (Гур., Новели, 1951, 20).
Проба́чте (пробача́йте); Про́шу проба́чити: а) (кому і без додатка) уживається як вибачення за що-небудь і зроблене, як вияв перепрошення. [Лев:] Пробачай, що я нагримав зопалу (Л. Укр., III, 1952, 222); — Коли прим’яв тебе, Якове, трохи, пробачай, — покосився на нього Мірошниченко (Стельмах, II, 1962, 12); — Пробачте. Це до мене, — підвівся комісар із-за столу (Тют., Вир, 1964, 362); — А тепер прошу пробачити мені. Я таки справді не хочу запізнитись. — І подала руку (Головко, II, 1957, 489); б) уживається у значенні вставного слова для вираження сумніву, протесту, заперечення, незгоди з чим-небудь і т. ін. [Прочанин:] Чому ж се ти позбувся спадку? А може, ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай?.. (Л. Укр., III, 1952, 131); [Кічунов:] Вона [практика] має не тільки позитивні якості загальності, але в безпосередній дійсності, від якої ви, Євгене Григоровичу, відірвані, пробачте (Довж., І, 1958, 427); Проба́чте (пробача́йте) на (цьо́му (цім)) сло́ві; Проба́чте (пробача́йте) за гру́бий ви́раз кому і без додатка — уживається як форма вибачення за вжиті в розмові різкі або непристойні слова. — А ще що ви будували? — допитується інженер.. — Ще ми, пробачте на слові, з Антошком нужник будували (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 26); Забувши тон свій і манери, бліді вилазять [білі] офіцери.. «Ну що ж? Пробачте нам на слові, — вклонився чемно їм Підкова. — До стінки їх» (Сос., II, 1958, 412).
ПРОБАЧА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, діал. Пророкувати. Що юнаків жде на світі Поза стінами освіти — Шлях легкий чи темна доля, — Пробачать не наша воля (Щог., Поезії, 1958, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 112.