ПРО, прийм., із знах. в. Сполучення з прийм. про виражають:
Об’єктні відношення
1. Уживається при вказуванні на конкретну особу, предмет або абстрактне поняття, що виступають об’єктом розмови, думки і т. ін. Слава не поляже, а про себе розкаже (Укр.. присл.., 1963, 204); Отак на улиці під тином Ще молодий кобзар стояв І про невольника співав (Шевч., II, 1963, 341); Ми розмовляли про ніжні пахощі степів (Ю. Янов., III, 1958, 51); До саду прилягає виноградник. Ніхто про нього не дбає, урожай кинуто напризволяще (Гончар, III, 1959, 128); // Уживається при вказуванні на конкретну особу, предмет або абстрактне поняття, що виступають темою, змістом літературного твору, об’єктом чиїх-небудь думок, висловлювань і т. ін. Візьмуся за оповідання про опришків, а на кінці прочитаю Федьковича (Коцюб., III, 1956, 369); Спливли Юхимові слова у пам’яті з отої незабутньої ночі — про злидні, про заробітчан (Головко, II, 1957, 204); Надзвичайно цінним вкладом у радянську воєнну науку є ленінські положення про фактори, що справляють вирішальний вплив на хід і результат війни (Ком. Укр., 5, 1969, 25).
2. розм. Уживається при вказуванні на особу, предмет і т. ін., яким що-небудь призначається. — Нема в мене про вас грошей! — одказує брат (Вовчок, І, 1955, 359); Давня Чіпчина гадка справдилась. Тепер уже не одна тісна хата з сіньми, а цілих три: одна для матері, друга для себе, а через сіни світлиця про гостей (Мирний, І, 1949, 367); — Місця там про всіх стане — гарман у пана просторий, а чи знайдеться робота про тебе — ото скажи нам? — запитав Марко (Л. Янов., І, 1959, 93); // Уживається при вказуванні на особу, предмет, стосовно яких хто-небудь виконує якусь дію або у зв’язку з якими перебуває у певному стані. Від олії не зомлію, а про мак — буде й так (Укр.. присл.., 1963, 68); — Про Богдана дзвонив? — Нічого важливого, але його не випустять, доки не зберуть за нього матеріалів (Ю. Янов., І, 1958, 96).
Відношення мети
3. Уживається при вказуванні на мету дії. Нема в їх [дітей] ні забавок, ані іграшок дитячих, нема й одежинки про святий празник (Вовчок, І, 1955, 30); До кінця ручки прив’язав тонкий, а міцний шнур, що був у мене за поясом про всяку пригоду (Фр., IV, 1950, 15); Замигтіла [Оленка] босими ногами, квітчастою хустиною вив’язана, тою, що не про будень (Горд., II, 1959, 10); Мати винесе з хати миску з насінням (про свято держить), поставить у коло (Головко, II, 1957, 401).
Причинові відношення
4. розм. Уживається при вказуванні на особу, предмет, явище, які спричиняють яку-небудь дію або стан. Про наймита і скот ревітиме (Укр.. присл.., 1963, 89); Жати не стали.. Ну, та коли ж про такий заробіток з голоду пухнути доведеться! (Головко, II, 1957, 240).
Обставинні відношення
способу дії
5. у сполуч. із сл. себе. Уживається при позначенні способу дії. Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася (Мирний, IV, 1955, 117); Мусив відзначити про себе Функе: новин багато буде на Україні (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 41); Мав [Ярошенко] добру розмову в повіткомі комнезаму, бо був веселий і намугикував про себе (Речм., Весн. грози, 1961, 68).
ПРО… Префікс, що вживається для творення іменників і прикметників із значенням: 1) «на зразок», «подібний до»; напр.: проа́нтроп, проо́браз і т. ін.; 2) «який підтримує кого-небудь, виконує чиюсь волю, розділяє чиїсь погляди»; напр.: проімперіалісти́чний, профаши́стський і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 110.