ПРИЩИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЩИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. чим. Притискуючи, затискуючи, придавлювати кого-, що-небудь. Він втяг верхню губу й прищикнув її зубами (Н.-Лев., V, 1966, 150); Вигнав [Йонька] надвір квочку з курчатами і прищикнув одно дверима так, що воно запищало, як навіжене (Тют., Вир, 1960, 223).

2. перен., розм. Уражати, ущемляти що-небудь; обмежувати в чомусь кого-небудь. — Ти хмільний, Василю. Хочеш прищикнути моє сумління! Даремно (Мушк., Серце.., 1962, 12); — «Кобзар» Шевченків, казали люди, тільки в учителя Гавриша був, але його.. як прищикнули за той «Кобзар», дак тільки після революції виринув! (Кос., Новели, 1962, 30).

◊ Прищикну́ти язика́ (язичка́) кому — примусити кого-небудь замовкнути. Поєдинок цей продовжувався в затаєних намірах, що їх викохував про себе Гнат, настирливо шукаючи такого випадку, щоб прищикнути Уласові язичка (Тют., Вир, 1960, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 105.