ПРИЩЕ́ПА, и, ж. Живець або вічко (брунька) однієї рослини, що їх прищеплюють (у 2 знач.) на іншу рослину. Побачив [Липтак] на шипшині прищепу. «Очко троянди!» — зрадів, наче знайшов заховані кимсь скарби (Томч., Готель.., 1960, 36); // Культурна частина рослини, яка розвивається із прищепленого живця чи бруньки. Прищепа живиться тими речовинами, які добуває коріння підщепи, а підщепа засвоює пластичні речовини, синтезовані в листі прищепи (Наука.., 9, 1956, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 105.