ПРИШІ́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех., розм. Говорити пошепки, не на повний голос або злегка шепелявлячи. Семениха щиро зітхала й пришіптувала: — Гріхи, гріхи! (Март., Тв., 1954, 98); Сашко все бубонів і пришіптував, оповідаючи сільські новини (Кучер, Трудна любов, 1960, 587); * Образно. Хвиля весело плюскоче та пеститься до човна. Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона (Фр., X, 1954, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 103.