ПРИШІ́ПТУВАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. приші́птувати і звуки, утворювані цією дією. — Колись, дуже давно, любилися двоє, — тихим загадковим голосом почала Орися з тим таємничим пришіптуванням, як буває тоді, коли людина збирається розповісти щось цікаве або дуже страшне (Тют., Вир, 1964, 220); * Образно. Не міг він чути ні злодійкуватого пришіптування ворожих мін, ні ревіння бомб, ні свисту снарядів (Загреб., Спека, 1961, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 103.