Про УКРЛІТ.ORG

причинятися

ПРИЧИНЯ́ТИСЯ1, я́ється, недок., ПРИЧИНИ́ТИСЯ, чи́ниться, док.

1. Зачинятися, перев. нещільно, не повністю (про двері, вікно, кватирку і т. ін.). Клітка була на диво хороша, і дверці щільно причинялися, і сідальце є (Головко, І, 1957, 130); Ледве причинились за нею двері, Дарка пошепки обізвалась до Юзі (Л. Укр., III, 1952, 653); Двері причинилися, і англійський замок, клацнув (Смолич, II, 1958, 87).

2. тільки недок. Пас. до причиняти1

ПРИЧИНЯ́ТИСЯ2, я́юся, я́єшся, недок., ПРИЧИНИ́ТИСЯ, чиню́ся, чи́нишся, док., розм.

1. до чого і без додатка. Прилучатися до якої-небудь справи, сприяючи їй. Причинись до праці, де, служивши ближнім, За своє кохання чоловік не дба (Граб., І, 1959, 128); — Не вимагаєм ми від вас, щоби-сте несли власне життє [життя] на вівтар патріотизму, але, оскілько ваша сила, причиніться датком грошевим (Фр., VIII, 1952, 299); — Як уже воювати, так воюватихай же і я, старий, щось до добра причинюся, коли на те йдеться (Козл., На переломі, 1957, 128); // Бути, ставати причиною, призвідником чого-небудь. — Замість помагати нам у боротьбі, вони шкодять їй, причиняються до розповсюдження філоксери (Коцюб., І, 1955, 201); Причинився [брат] до її гризоти. Не женився, а часом. запивався (Коб., II, 1956, 10).

2. рідко. Траплятися, ставатися (з якої-небудь причини). [Денис:] Каже [баба], що то Жені з очей, що вона ще давніш порчена, а оце їй з очей і причинилося… (Кроп., II, 1958, 475).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 99.

Причинятися, ня́юся, єшся, сов. в. причини́тися, ню́ся, нишся, гл.

1) Притворяться, притвориться (о дверяхъ, крышкѣ и пр.).

2) Прибавляться, прибавиться. А диви но, кілько причинилося села. Камен. у.

3) — до чого. Содѣйствовать, способствовать, поспособствовать чему, участвовать въ чемъ. Чуб. VI. 99.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 452.

вгору