ПРИЧИ́ННИЙ1, а, е.
1. Прикм. до причи́на 1, 2. Ми повинні завжди перевіряти себе, вивчаючи ланцюг політичних подій в їх цілому, їх причинному зв’язку, їх результатах (Ленін, 34, 1973, 243).
2. грам. Який вказує на причину, має значення причини. Причинний сполучник; Причинне підрядне речення.
ПРИЧИ́ННИЙ2, а, е, розм. Те саме, що божеві́льний 1. Поміж трупів бродить мати, Вся знедолена, причинна Від безсилих сліз утрати (Граб., І, 1959, 268); Михайло знав такого — причинного Андрія, який ходив по селах (Томч., Жменяки, 1964, 126); // у знач. ім. причи́нний, ного, ч.; причи́нна, ної, ж. Божевільна людина. Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить (Шевч., І, 1963, 3); «Причинний!» — говорили ви й тоді, Коли я в грошах не знавав принади І.. рвався геть од теплої посади (Крим., Вибр., 1965, 30); То не вітер гне на полі одинокую калину,.. не причинна козаченька дожидається з походу, — то на долю нарікає безталанная Оксана (Гур., Друзі.., 1959, 6); * У порівн. Чи вже ж даремно вік губить Вона в журбі повинна; Чому не сміє знов любить? Звелась, немов причинна (Граб., І, 1959, 416); — Як тільки хвилина дозвілля випаде мені, так я ходжу, як причинний, ходжу, міркую, планую (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 261); Де-не-де виривалась тінь з розвіяними косами і бігла, як причинна, навмання (Панч, І, 1956, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 98.