ПРИ́ЧЕТ, ПРИЧТ, у, ч.

1. Служителі культу при окремій православній церкві. Отець Василь ще раз скропив козаків, ще раз поблагав на воїнство чесне благословення у господа і з причетом вернувся журно до церкви (Стар., Облога.., 1961, 9); Отець Харитін надів ризи й вийшов з причтом за браму в цвинтарі (Н.-Лев., III, 1956, 192); — А ось тут підпишіть, що це земля церковного причету (Стельмах, I, 1962, 276); З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (Довж. І, 1958, 234).

2. перен., жарт. Особи, які супроводжують кого-небудь; почет. Писареві нічого було робити, тільки, почухавши потилицю, йти додому з своїм причетом (Кв.-Осн., Вибр., 1937, 56); Пан у себе з причетом гуляють (Шевч., II, 1963, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 97.

Причет, та и ту, м.

1) Причтъ. Причет в підрясниках ходить, то панотці мусять ходить в рясі. Св. Л. 10.

2) Свита, лица, сопровождающія кого. Увесь весільний причет молодого рушає до молодої, співаючи. О. 1862. IV. 30.

3) Причет, ту. Причастіе къ дѣлу, участіе въ дѣлѣ. Став він мені признаватись про ті смушки, що покрадено у жида, а я й питаю: «Хиба й ти в тім причеті?» — А він і каже: «Нас три бую». Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 452.

при́чет = причт — служителі культу при окремій православній церкві. З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив століт­ній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (О. Дов­женко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 484.