ПРИЦИ́ТЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до прици́тькувати. Я прицитькнув на нього (Сміл., Сашко, 1954, 246); Вона знала — коли чоловік у такому настрої, краще не розпитувати його. Все одно промовчить, або ще й сердито прицитькне (Збан., Переджнив’я, 1955, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 91.