Про УКРЛІТ.ORG

прихиляти

ПРИХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док., перех.

1. Схиляючи, щільно притискати, притуляти що-небудь до когось, чогось. [Єпископ (до 2-го):] Устань, молодший, стань зо мною поруч. 2-й встає, несміло поглядаючи, стає коло єпископа. Єпископ бере від 1-го табличку і стиль, прихиляє табличку до плеча 2-го, пише на ній кілька слів і віддає 1-му (Л. Укр., II, 1951, 489); — Григорію, — здвигає жінка лівим плечем і прихиляє ближче до нього голову (Стельмах, І, 1962, 228); Сіла [Гаїнка] долі і сиділа так у темряві, обхопивши голову руками, прихиливши її до стіни (Гр., II, 1963, 491); // Присувати ближче до кого-, чого-небудь; наближувати. Вона прихилила мою голову і знишка промовила над ухом: — Кажуть — у мене талант (Вас., II, 1959, 94); Коли ж Андрій ще ближче прихилив лице до шибки, його очі зіткнулися з чужими, що заглядали до хати (Д. Бедзик, Студ. Води, 1968, 85).

◊ Прихиля́ти (прихили́ти) [своє́] ву́хо (у́хо) до кого — чого: а) прислухатися. А щоб ти знав, як мене звати, До мене ухо прихили, Скажу по правді (Гл., Вибр., 1951, 194); б) звертати увагу, зважати на кого-, що-небудь. Певні, що Ви, завжди одкликаючись щиро на громадські справи, прихилите ухо своє.. і до нашого щирого прохання (Мирний, V, 1955, 398); Як людина, всім серцем відчуй, Придивись, прихили своє вухо, пожалься на сльози, Що кривавою хмарою в небо ідуть (Вороний, Вибр., 1959, 51).

2. Нагинаючи, опускати або наближувати що-небудь до когось, чогось. — Від жалощів у полі квітки в’яли, Дерева з туги верховини до землі прихиляли! (Мирний, V, 1955, 277); Максим мовчки прихилив гілку, і вона нависла над самою головою Зої (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 192); З краю даху Буколеонського палацу петлялась, вихріла забута мотузяна драбинка, й вже не було сили, яка могла б її прихилити до землі, до мурів, до розбурханих хвиль холодного, сердитого моря (Скл., Святослав, 1959, 392); // Нагинати, опускати нижче (голову). Їй здавалося, що всі люди задивлялись на неї, а вона, прихиляючи голову, тихенько здоровкалась з ними (Стельмах, І, 1962, 158); Мовчки прихилив [Артем] голову до плеча собі, до материної руки щокою і заплющив очі (Головко, II, 1957, 228).

◊ Ра́дий (рад) [би] не́бо (не́ба, со́нце) прихили́ти

для кого, кому — хто-небудь готовий зробити для когось більше, ніж це можливо. Рад би я небо прихилить, та не хилиться (Укр.. присл.., 1963, 45); Гірко було Маланці. От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер оддай між люди на поневіряння (Коцюб., II, 1955, 50); [Косяк:] Оленько, кохана моя. Та я радий для тебе сонце прихилити (Зар., Антеї, 1962, 237).

3. у сполуч. із сл. до себе, до грудей. Пригортати, обіймати кого-небудь. Стенулась [дівчина] од його бігти, сама себе не пам’ятаючи. Він не пустив, за руку держить, прихиляє до себе (Вовчок, І, 1955, 152); Батько передав косу синові, прихилив хлопця до грудей (Цюпа, Краяни, 1971, 35).

4. тільки док., перен. Надати притулок кому-небудь. [Микита:] І ще тебе просила, вже окремо, Щоб прихилив у себе бідну Джему (Коч., П’єси, 1951, 92).

Го́лову прихили́ти де — знайти притулок, влаштуватися де-небудь. — Хіба мало таких, як я. ? Хіба трохи тиняється по світу, де б свою голову прихилити, де б себе приткнути?!.. (Мирний, І, 1949, 315); — Куди ж нам, Денисе, найкраще податися, де голову прихилити? (Стельмах, II, 1962, 358); — Доки живу — земля моя, я господар на ній. Гичак поділив, а тепер, на старість, не має де голову прихилити (Томч., Жменяки, 1964, 250).

5. розм. Тихо, плавно зачиняти (двері, вікна тощо). Сторож вийшов і прихилив двері (Мирний, II, 1954, 151); Меланія вийшла, і в хаті одразу посутеніло: знадвору вона тихо прихилила віконницю (Гончар, Новели, 1954, 94); Ярина, підійшовши,.. прихилила щільно ворота (Жур., Звич. турботи, 1960, 217).

6. перен. Викликати у кого-небудь приязнь, симпатію, доброзичливе ставлення; привертати, приваблювати. У Максюти був справжній дар прихиляти до себе людей своєю простотою, щирістю (Гур., Друзі.., 1959, 139); Справді, диво дивне: ось вона тільки народилась і вже стала тут найстаршою, всіх прихилила до себе ця маленька істота, пуп’янок, крихітний росточок життя (Гончар, Тронка, 1963, 300); Було ще одне, суто людське, що прихилило Груню до неї. Вона знала, що Надія з дитинства цнотлива до дружби (Баш, На. дорозі, 1967, 104); // Перетягати кого-небудь на свій бік. — Давайте людей до себе прихиляти, — перепинив Карпову науку Зінько, — турчатимем їм у вуха, умовлятимем їх, — вони ж повинні побачити, що їм краще (Гр., II, 1963, 351); Коли б гестапо вдалося зламати Проценка і прихилити його на свій бік, розгром більшовицького підпілля був би забезпечений (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 150).

Прихиля́ти (прихили́ти) се́рце (серця́) — викликати приязнь, симпатії, доброзичливе ставлення і т. ін. Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима.., вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (Вас., І, 1959, 117); Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський і не мали змоги на рідній [сцені] демонструвати своє мистецтво, але й там, на чужині, вони зуміли прихилити до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (Вітч., 1, 1969, 194).

7. до чого, перен. Викликати бажання що-небудь робити, займатись чимсь; заохочувати. Батько-мати тепер уже не цуралися дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим, то тим (Мирний, II, 1954, 133); Голос у Колодки був звучний і приємний, так і прихиляв до співу (Панч, Гомон. Україна, 1954, 347); — Та не про те мова, дочко. Йдеться про школу, яка б не тільки знання давала, а й до роботи якоїсь прихилила (Збан., Мор. чайка, 1959, 171); // Умовлянням, доброзичливим ставленням і т. ін. переконувати кого-небудь у чомусь, спрямовувати на щось, спонукати до чогось. [Захарко:] Увесь вік силкувався прихилити її до згоди, та вже й надію залишив! (Кроп., II, 1958, 163); А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу: Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 80.

Прихиляти, ля́ю, єш, сов. в. прихилити, лю, лиш, гл.

1) Наклонять, наклонить къ чему, склонить, преклонять, преклонить. Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок. МВ. (О. 1862. III).

42) Не має де голови прихилить. Єв. Л. IX. 58. Їй нігде бідній було жить, головоньки на старість прихилить. Гліб. І неба їм прихилив би. Готовъ все для нихъ сдѣлать. Св. Л. 18. Рад би я небо прихилити, та не хилиться. МВ. (О. 1862. III. 47).

2) Притворять, притворить. Прихили двері.

3) Склонять, склонить, расположить къ кому. Прихиляймо його до нас.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 449.

вгору