ПРИХИ́ЛЬНІСТЬ, ності, ж.
1. Почуття приязні, доброзичливості, симпатії і т. ін. до кого-небудь. [Ада (підходить і дивиться йому в вічі):] Невже у вас нема ані крихіточки прихильності до мене? [Івась:] Ви.. подобаєтесь мені. Але це примха (Ірчан, І, 1958, 109); Ватутін з першого дня знайомства з Милославським відчув глибоку прихильність до нього (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 281); Повні прихильності одна до одної, жінки не могли наговоритися (Горд., II, 1959, 285).
2. Приязне, доброзичливе ставлення до кого-, чого-небудь. Дякую Вам за прегарний лист і за прихильність до такого нероби (Стеф., III, 1954, 69); — Я вам, — каже зав ласкаво, — Поможу охоче. Тільки ви вже, громадянко, За мою прихильність — Постарайтесь (С. Ол., Вибр., 1959, 289); Минає другий, третій день нашої дороги. Мій супутник починає все більше подобатися мені своєю енергією, веселістю, прихильністю до людей (Мас., Життя.., 1960, 46); // Симпатія, любов до кого-небудь. Люди доброї, доброзичливої та товариської вдачі завжди ваблять до себе і здобувають загальну прихильність (Смолич, VI, 1959, 40).
3. до чого, рідко. Нахил, прагнення до чого-небудь; схильність. Що величніш: за країну Люті муки, смерть, тюрма; А чи промінь на хвилину За прихильність до ярма! (Граб., І, 1959, 238); Мабуть, батечко.. передав своєму єдиному синові прихильність до життєвого затінку (Речм., Весн. грози, 1961, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 82.