ПРИХВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ПРИХВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хвали́ш, док., перех., розм. Посилено або час від часу хвалити кого —, що-небудь. — Вона у мене вже газдиня, — прихвалювала Тимофіїха (Черемш., Тв., 1960, 106); Клим сьорбає запашний гостренький борщ, прихвалює невістку (Горд., II, 1959, 274); Потрощивши бублики, потяг [суддя] з хати, усе прихваляючи: — От бублики! (Кв.-Осн., II, 1956, 279); Зараз з трибуни саме промовляв зовсім юний червоноармієць — представник полтавського гарнізону. — Молодця,— прихвалив Цимбал (Гончар, II, 1959, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 79.

Прихвалювати, люю, єш, сов. в. прихвалити, лю, лиш, гл. Похваливать, похвалить, прихваливать, прихвалить. Зміев. у. «Як питатимуть (на ярмарку), чи добрий, так ти прихвали та ше й забожись». Коли так, вивів, давай прихвалювати та божитись, — люде і купили зараз. Мнж. 146.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 449.