ПРИТУХА́ТИ1, а́є, недок., ПРИТУ́ХНУТИ і розм. ПРИТУ́ХТИ, хне, док.
1. Поступово тухнути, переставати горіти, світитися. То притухав гніт, і на йому насилу тліла неначе синя вогнева горошина, то знов підіймав разом полум’я огневим язиком (Н.-Лев., І, 1956, 109); Коли бомба чи снаряд розривалися зовсім близько, електрика враз притухала й починала миготіти (Кучер, Голод, 1961, 109); Усі стежили, як вогонь поглинав м’ясо, притух у тому місці, де пролилось вино, й забуяв з новою силою (Скл., Святослав, 1959, 23); // Поступово переставати сяяти, блищати, світитися (про зорі, очі і т. ін.). Ось і вище сплива місяць. Притухають зорі… (Укр. поети-романтики.., 1968, 315); Аж притухли його чорні очі, а темне, смугляве лице стало ще темнішим (Н.-Лев., І, 1956, 118).
2. перен. Зменшуватися, послаблюватися в своєму вияві (про гнів, обурення); поступово зникати; // Поступово заспокоюватися. — Стривай, стривай! Якої пані Лашки? Напад, чи що, вчинила та завзята пані? — знов зацікавився старий, притухаючи в гніві (Ле, Наливайко, 1957, 351).
ПРИТУХА́ТИ2, а́є, недок., ПРИТУ́ХНУТИ і розм. ПРИТУ́ХТИ, хне, док. Починати тухнути, псуватися (про харчові продукти).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 73 - 74.