ПРИТУ́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до приту́пувати 1. Іван Кіндратович не всидів, вийшов із-за столу, розправив плечі, притупнув черевиком. Куди йому до Романа! Не той вік, не та сила. Але й він під загальний схвальний гомін пройшовся по колу, відчубучив [зробив] пару фортелів ногами (Ткач, Арена, 1960, 44); Автоматник від злості сплюнув, притупнувши ногою (Кучер, Чорноморці, 1956, 380).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 73.