ПРИТО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., чим і без додатка. Те саме, що приту́пувати. По обіді Хома з церковним регентом ішов селом п’яний, як ніч, і, притопуючи лакованим чоботом, горлав на всю вулицю: — Качайте мене, заплачу! (Довж., І, 1958, 84); Пішла! Он як, пішла танцювати з Лигуном. А той вже вигинається та притопує, аж згорбився (Чаб., Тече вода.., 1961, 14); Катя, розмовляла з Козленком, а сама в такт танцю весь час притопувала ногою у міцному черевику (Собко, і Нам спокій.., 1959, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 67.