ПРИТОПИ́ТИ, топлю́, то́пиш; мн. прито́плять; док., перех., розм. Те саме, що втопи́ти 1. Домця, ридаючи, причитувала: — Краще б ти мене, моя мати, не кохала, як рожу.. Ніж мала мене за багатого давати, краще б ти мене маленькою в криниці притопила… (Вас., II, 1959. 277).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 66.

Притопити, плю, пиш, гл. Утопить. Було, мати, не вповити, що я в тебе одиниця, було мене притопить, де глибша криниця. Грин. III. 312.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 446.