ПРИТЛУ́МЛЮВАТИ, юю, юєш і ПРИТЛУМЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИТЛУМИ́ТИ, лумлю́, лу́миш; мн. притлу́млять; док., перех., розм.

1. Те саме, що приглу́шувати 1. Скрегіт підйомних кранів, гудки пароплавів притлумлюють гомін моря під стінами міста (Вітч., 10, 1971, 159).

2. Припиняти, ліквідувати або послаблювати що-небудь. Хтось з люльки іскру здув, а загасить не зміг, і знявсь пожар такий, аж загорівся сніг. У ратуші пан війт зліз на високу вежу і радив притлумить соломою пожежу (Л. Укр., І, 1951, 278).

3. перен. Не давати можливості чому-небудь виявлятися, розвиватися; глушити, заглушувати. Сумні «могильні» мотиви українських поетів дошевченківської доби не притлумлювали, не заколисували свідомість народну, а роз’ятрювали її (Літ. Укр., 1.IV 1969, 3); Лютує миколаївська цензура, силкуючись притлумити будь-який прояв вільної думки (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 30); Стала сама [Дозя].. нищити і притлумляти в душі його всяку іскорку.. прив’язання к собі (Фр., VIII, 1952, 282).

4. перен. Морально пригнічувати кого-небудь, виявляючи свою зверхність. Онопрій довго парубкував, служив при дворі, свойого не мав нічого, аж нараз пан казав йому брати Марту. Се було його нещастя, бо Марта взяла його під ноги, притлумила, прибила до землі (Фр., III, 1950, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 65.