ПРИТИ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТИ́ШИТИ, шу, шиш, док., перех.

1. Робити тихішим, не дуже чутним; приглушувати. Лиш він, мій приятель єдиний, мене Все слуха, — ніколи на сміх не здійме, — Він поглядом своїм у поривах болю Притишує плач мій (Фр., XIII, 1954, 430); Христя навіть дихання притишила, слухаючи Артемову розповідь (Головко, А. Гармаш, 1971, 514); Потім заговорив [комісар], злегка притишивши голос. Від того розмова набирала більш інтимного, теплого характеру (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 183); // перен. Зменшувати, робити менш відчутним (біль, хворобу і т. ін.).

2. Робити повільнішим; уповільнювати. Я йду з Тимофієм. Він притишує кроки, бо би інакше хіба бігти за ним довелося (Хотк., II, 1966, 382); Стояв перед дворецьким Василь, ледве дух переводив, притискав руки до грудей, наче хотів притишити шалений перебій серця (Рибак, Помилка.., 1956, 109); І видно: — на високій височині аероплан щось думає. Притишивши розгін, він зосереджено пливе, поволі круга завертає (Тич., III, 1957, 11); // Змушувати рухатися повільніше, переводити на повільніший рух (коня, машину і т. ін.). Кукса притишив кобилу, пильно подивився на затриманих (Кучер, Трудна любов, 1960, 73).

Прити́шити хід — зменшувати швидкість, уповільнювати рух (про поїзд, автомобіль і т. ін.). Проїхали завод, міст, поїзд став притишувати хід (Багмут, Щасл. день.., 1951, 119); Коли пасажирський автобус, притишивши хід, в’їхав на кічкаський міст, вона, визирнувши у вікно, відчула вдоволення, радісну збудженість і гостре бажання якнайскорше довідатись, що діється тут (Коцюба, Нові береги, 1959, 42).

3. перен., рідко. Стримувати, заспокоювати, вгамовувати кого-небудь. Старий і Ключника, охочого до чвар, Умів притишувать (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 126); Гаврило тільки усміхнувся на ту забаву, а молодші брати набрали повні груди лугового повітря і так тюгукнули, що аж луна покотилася понад тихими плесами. — Хватить [досить], а то люди сміятимуться, — притишував братів Гаврило (Тют., Вир, 1964, 230); Треба притишити себе (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 64.