ПРИТЕ́РПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРИТЕРПІ́ТИСЯ, терплю́ся, те́рпишся; мн. прите́рпляться; док., до чого, з чим і без додатка, розм. Звикати, призвичаюватися до чого-небудь неприємного, незвичного; освоюватися. — Педагогами повинні працювати люди за покликанням. — А звідкіля ти знаєш, що вона не за покликанням? — А коли за покликанням, то хай притерплюється (Збан., Курил. о-ви, 1963, 127); Жінки, дівчата вимахували перед самим носом голови колгоспу руками, а той стояв мовчазний і ніби байдужий до того, що тут відбувалося. Невже людина вже звикла до подібного, притерпілася? (Чаб., Тече вода.., 1961, 162); // перев. док. Змиритися з чим-небудь. Потім життя трохи налагодилось. Притерпілася мати з Паньковим керівництвом (Збан., Єдина, 1959, 21); — Сергію! — ще трагічніше зашепотів Ігор. — Ти верзеш сам не знаєш що… Невже ти так притерпівся? Невже не проймає тебе жах? (Шовк., Людина.., 1962, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 59.